Після третьої світової хтось взагалі писатиме підручники з історії?

Допис військового Ігоря Черняка в соціальній мережі Facebook, з думкою про те, що буде зі світом та що нам всім треба робити, щоб встояти. 

 

Я не знаю чи ввійде дата 24/02/22 до підручників з історії як дата початку третьої світової.

Я навіть не впевнений в тому, що після тої третьої світової хтось взагалі писатиме підручники з історії.

Поки дехто вбачає у штучному інтелекті найбільшу загрозу для людства, найбільшою загрозою всього людства залишається, власне, саме людство.

Якщо більш конкретно, то — переобтяжена хворобливими амбіціями певна його частина.

І замість якогось потаємного «ложе» всім починає рулити очевидна «лажа», а світовий жандарм поступово перетворюється на такого собі районного «мусора».

Втім, вся ця система імпотентних інституцій та беззмістовних резолюцій помирала не один день і не один рік.

Просто лише зараз вона почала розкладатися і відчутно смердіти. Специфічним таким… трупним смородом. Який, здається, лише зараз вперше почали дійсно відчувати в Європі. Цей «вітер зі Сходу» не заблокуєш страйком фермерів на кордоні. Йому не висловиш глибоку занепокоєність. Та не переконаєш тривалістю бюрократичних процедур.

Зло не має меж і не визнає кордонів.

Ґвалтівник ґвалтуватиме в Прушкові під Варшавою так само як в Бучі під Києвом. Театр у Даугавпілсі навіть дещо схожий на Маріупольський. Був.

А від норвезького Кіркенеса до кордону з орками десь так само, як від Вовчанська. Було.

Від усього світу, який прийнято називати «цивілізованим» ми відрізняємося лише тим, що ми наше 24/02/22 вже пережили. 

Перетерпіли, але витерпіли.

Зібралися до купи, але встояли.

Заплатили страшну ціну, і продовжуємо це робити щодня.

Ціна фізичного просування сил зла стала зависокою навіть для самого зла, а тому воно почало шукати собі союзників. 

У тих, в кого було серце — не стало «яєць» це зупинити. Тож зло знайшло собі активних та честолюбних, проте — не переобтяжених моральними забобонами.

При всьому цьому — ми вистояли та вистоїмо.

Ми вже достатньо сильні, щоб зупинити просування зла по нашій землі.

Хоча зло, звичайно, завжди потребує експансії.

Але воно завжди наступає в тому напрямку, де є менший ризик отримати пиздюлей.

Тож мусимо просто тримати стрій та їбашити.

А переживати???

Переживати в Україні зараз можна хіба з приводу того, щоб не встигнути долучитися до Сил добра, які регулярно та методично навалюють силам зла.

Вікно можливостей ще поки відкрите…

В нашому житті, як у фільмі жахів — хєр, де заховаєшся!

Тут — куди не тікай, куди не звертай — все одно буде «не туди»)

Тож не чекайте, поки нове 24-те лютого знов постукає у ваші двері!

Їбаште як ми!

Їбаште разом з нами!

Їбаште краще за нас!